Иван Марчук (Ivan Marchuk) ~ Один из ста живущих ныне гениев (One hundred now living geniuses)
Иван Марчук (Ivan Marchuk) ~ Один из ста живущих ныне гениев (One hundred now living geniuses)
Иван Степанович Марчук: «Одной жизни мне будет мало»
Іва́н Степа́нович Марчу́к (* 12 травня 1936, с. Москалівка, Лановецький район, Тернопільська область) — український живописець, народний художник України, лауреат Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка. Почесний громадянин Тернополя.
2007 року потрапив до рейтингу 100 найвизначніших геніїв сучасності, який уклала британська газета «The Daily Telegraph».
Біографічні відомості
Народився в родині відомого на всю округу ткача. Після закінчення 7-річної школи вступив до Львівського училища прикладного мистецтва ім. І.Труша на відділ декоративного розпису, де навчався у 1951–1956 роках.
Після служби в армії продовжував навчання на відділі кераміки Львівського інституту прикладного мистецтва, який закінчив 1965 року.
1965–1968 — працював у Інституті надтвердих матеріалів НАН України.
1968–1984 — працював на Київському комбінаті монументально-декоративного мистецтва.
З 1984 року — на творчій роботі.
1989–2001 — мешкав у Австралії, Канаді, США.
Тепер живе та працює в Києві.
Творчість
До 1988 року творчість Івана Марчука не була офіційно визнана Спілкою художників, хоча він мав понад 15 експозицій у різних містах колишнього СРСР (перші виставки у 1979 і 1980 роках у Москві). І лише 1988 року його прийняли у члени Спілки художників України. Приблизно з тисячі творів і близько 20 персональних виставок складається доробок художника.
Іван Марчук є засновником нових стилів у мистецтві, зокрема «пльонтанизму», це — назва, яку митець жартома дав своєму стилю. Вiд слiв «плести», «пльонтати»: картини нiби створенi з клубочкiв чудернацьких ниток. Стиль майстра справдi не пiддається жодним хитромудрим класифiкацiям. Належнiсть свою до будь-якої з них вiн вiдкидає. Бо є у нього все: пейзажi, портрети, наїв, «ню», щось узагалi казкове… Грандiозний цикл абстрактних робiт… Усе це неможливо сплутати з роботами iнших митцiв — принаймнi в нашiй галактицi. Сьогодні його картини вражають мистецтвознавців Європи, Америки, Австралії, йому пропонують виставлятися в найкращих залах світу і це все на противагу минулому гонінню та переслідуванню у власній державі, Україні.
Про періоди своєї творчості художник говорить: «Іноді мені на виставках кажуть про мої роботи, що такого ще ніколи не бачили, а я кажу — коли б ви таке бачили, то не бачили б мене. Бо цінується те, чого ще ніколи не було. Тому я сколихнув цей світ. Було дев'ять періодів творчості, „дев'ять Марчуків“ і кожен з них чимось дивує. Я, в першу чергу, себе повинен дивувати. Щось весь час крутиться в голові, треба щось нове робити. Коли я вже підписую картину, я відсилаю її в світ і знаю, що відгук на неї буде неодмінно. І „десятий“ Марчук буде обов'язково. Визріває».
Про мистецтво: «Для мене мистецтво — це життя й одкровення. Іншої альтернативи нема. Й водночас мистецтво — це каторга. Я працюю 365 днів на рік і без цього не можу. Це присуд долі, карма, вирок, приреченість. І нікуди не дінешся. Я мрію погрітися на пляжі, полежати у траві, слухаючи як вона росте, я хочу дивитися, як пливуть у небі хмари, хочу тішитися, веселитися, спілкуватися в компанії, не відмовився б піти до школи, щоб когось там чогось навчити. А потім думаю: а мені ж теж хочеться самому щось зробити. Непереможна думка!»
Періодизація творчості
Митець ділить свою творчість на п'ять періодів: «Голос моєї душі», «Цвітіння», «Пейзажі», «Портрет», «Абстрактні композиції». Твори кожного періоду відрізняються за стилем та малярською манерою. Замість звичайного мазка він винайшов спосіб нанесення на полотно найтонших цівок кольору, що створює дивовижне мереживо, завдяки якому досягає неймовірного світіння й відтінків кольору.
Відзнаки і нагороди
1989 року емігрував до Австралії, потім жив у Канаді і США. Широке визнання митця за кордоном призвело до прийняття його до Спілки художників СРСР без його відома.
1990 — Марчук відвідав Україну й відбулася його перша офіційна виставка саме в Києві — у Державному художньому музеї українського образотворчого мистецтва (нині — Національний художній музей України).
1996 — отримав звання Заслуженого художника України.
7 березня 1997 — став лауреатом Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка.
У 2001 році Марчук остаточно повернувся в Україну.
2004 року закладено музей Івана Марчука, який, на жаль, донині не збудований.
2006 року Міжнародна академія сучасного мистецтва у Римі прийняла Івана Марчука до лав «Золотої гільдії» та обрала почесним членом наукової ради академії. Це перший випадок визнання українського художника інституцією такого високого рівня. Сьогодні «Золота гільдія» нараховує 51 художника з усього світу.[Джерело?]
У жовтні 2007 року був включений до британського рейтингу «Сто геніїв сучасності» (72-е місце) (Telegraph, 31/10/2007). На формування рейтингу впливали: роль в зміні системи поглядів, суспільне визнання, сила інтелекту, досягнення та культурна значимість кожного з кандидатів (Telegraph).
Картини Івана Марчука знаходяться у багатьох колекціях у різних країнах світу.
Музей Марчука
У 2005 році Президент України Віктор Ющенко обіцяв створити всесвітньовідомому художнику музей його картин на Андріївському узвозі у Києві. Заклав навіть капсулу на місці майбутньої споруди. Музей не було створено.
Перший музей художникові створили його земляки у рідному селі Москалівці у 2010 році. На відкритті його був сам Іван Марчук.
