Андорра ~ Карликовое княжество для туристов - Культура ~ Театр ~ Кино ~ Фильмы ~ Телевидение - Каталог статей

У радянському дитинстві, замішаному на захопленні географією та всілякими атласами далеких світів, здавалося, що Андорра - одна з тих напівказкових мініатюрних країн, куди дістатися зась. Загублена бозна-де, ще й скрізь захована за цифрою замість назви.
Але, як з'ясувалося в еру відкритих кордонів та лоукостів, в Андорру доїхати і не складно, і досить недорого.

Оскілька Андорра захована між Іспанією і Францією у високих горах-полонинах, де стрімкі потоки-ріки і ~~смерічок ген розмай~~ крутосхили, свого аеропорту тут немає. Їхати сюди треба рейсовим автобусом - або від каталонських міст Барселона, Жирона чи Льєйда, або від французької Тулузи.
Найбільш юзаними - ще й з огляду на сполученість із "нашими" лоукостами - є відправні точки в Барселоні (Estació del Nord) та Жироні (центральний вокзал). Квиток в один бік коштує 25-29 євро.

Ми летіли "Wizzair'ом" і "Ryanair'ом" через а/п Меммінген-Мюнхен і Жирона-Барселона.

Важливо: щоб бути спокійним і законослухняним під час відвідин Андорри, ви повинні мати шенгенську мультивізу.
Річ у тім, що ця країна не є учасником шенгенської угоди. І заїзд в Андорру означає, що ви залишили територію Шенгенської зони.
Тобто в'їхати в Андорру можна без проблем - з її боку немає прикордонного контролю (хоча будки стоять). Натомість із боку Іспанії та Франції вибірковий контроль залишається. І в тих іноземців, які приїхали до ЄС за одноразовою візою, можуть виникнути суттєві проблеми.

Ось будки прикордонників Андорри - дорога до них вільна, андоррські погранці простоюють без роботи:

Натомість на під'їзді до іспанських контрольних пунктів удень спостерігається досить серйозна черга:

Таки перевіряють.

Щоправда, при великому бажанні можна ризикнути і з одноразовою візою. Принаймні коли ми їхали з Андорри в Жирону автобусом о 5-й годині, іспанські прикордонники пасажирів не турбували. Хоча автобус на пару хвилин зупиняли, і водій щось там показував.

З іншого боку, при купівлі квитка на андоррській автостанції просять пред'явити паспорт. Але, здається, там не дивляться візу - просто видруковують іменний квиток.

До речі, в Барселоні на Естасіо дель Норд можна було сісти на автобус, що йде прямо до Києва. Правда, їхати доведеться трохи довше, ніж до Андорри :)

А до Андорри і з Барселони, і з Жирони - близько 200 км. Це 3 год. 15 хв. у дорозі.

Цікаво, що в отакому автобусі, крім нас, їхало лише четверо пасажирів. Та й ті повиходили на проміжних зупинках.
Останній - оригінальний напівбомж - зійшов у місті Ла-Сеу-д'Уржель, що за 11 км від андоррського кордону. Тож далі ми їхали в гордій самотності, насолоджуючись гірськими краєвидами, полонинами, потоками-ріками, озерами тощо.

Цікаво, що в місті Ла-Сеу-д'Уржель дислокується той самий єпископ Уржельський, який, за конституцією, є співправителем (ко-принсепсом, тобто співкнязем) Андорри на пару з президентом Франції.

Вас вітає Андорра.
Символіка на щиті мала б означати членство в ЄС, але туди Андорру не беруть. Зате вона член Ради Європи і ООН.:)

Для нас, чесно кажучи, було деякою несподіванкою, що в Андоррі - власний мобільний оператор і власний роумінг, який вмикається, щойно перетинаєш кордон.

Та сама головна автостанція країни - розташована посеред столиці, міста Андорра-ла-Велья.

Розклад автобусів зовні в Андорру і з Андорри назовні. Може, комусь знадобиться.

Андорра - країна водночас зворушлива (бо мала), курйозна (про що свідчить багато епізодів історії) і сувора (бо розташована в Піренеях у долинах і на схилах гір, кожна з яких суттєво вища за нашу Говерлу).
А ще Андорра - країна поважна, бо, попри ізоляцію та несприятливі умови для промисловості й сільського господарства, досягла просто вражаючих висот розвитку.

Найбільша вершина Андорри - Кома-Педроса на західному кордоні - має 2942 м заввишки.
Але зараз не про природу (про неї буде в наступних постах), а про історію, суверенітет і політичний устрій Андорри. Вони теж дуже прикольні :)

Майданчик біля парламенту Андорри (невелика кам'яна будівля в центрі)

та парламентських комісій.

По-перше, Андорра - номінально єдина у світі незалежна держава каталонського народу. І державна мова тут каталанська.
Тож саме Андорра могла б бути маяком для [решти] Каталонії у виборювання незалежностi. Але каталонці в Андоррі становлять демографічну меншість.
По-друге, Андорра - єдина з нині існуючих суверенних держав, що керується іноземним дуумвіратом.

Так підфартило, що Андорра стала державою ще в ІХ ст.
У 805 р. король Аквітанії Людовік I Благочестивий розбив військо сарацинів завдяки тому, що мешканці громади Андорри провели франкське військо в тил арабам. За цю допомогу Карл Великий дарував андоррській громаді Велику хартію свободи (Magna Carta). 805 р. вважається роком заснування князівства Андорра (тоді - під короною Арагона).

А незалежність прийшла в 1278 р. Від того далекого року Андорра де-юре лишається князівством під спільним управлінням двох князів.
Із французького боку спершу це був хтось із графів Фуа (їхні права у 1607 р. перейшли до глави Французької держави).
З іспанського боку - єпископ із сусіднього міста Ла-Сеу-д'Уржель у Каталонії.
Зараз це Ніколя Саркозі та Жоан Енрік Вівес-і-Сісілія. Сюзеренів в Андоррі представляють намісники-"віг'є", але їхня влада в країні здебільшого номінальна.

Показово: в 1993 р. Андорра позбулася історичного тягаря і припинила виплачувати сюзеренам щорічну данину. Данина чомусь була не однакова на два боки. Президентові Франції йшло 960 французьких франків. А єпископу Уржельському - 460 песет, 12 головок сиру, 12 півнів-каплунів, 12 куріпок, 6 свинячих ніг.

Аж у 1993 р. була прийнята на референдумі перша конституція, яка визначає Андорру як суверенну країну. Саме того року забута Богом Андорра прорвала свою "пасторальну" ізоляцію і стала членом ООН та Ради Європи.

Власне, за площею Андорра не така й мала, як комусь здається. "Завдовжки" вона майже 30 км. А площа 468 кв. км - це удвічі більше ніж Ліхтенштейн, Сан-Марино, Монако і Ватикан, разом узяті. Тобто Андорра - п'ята знизу за розмірами в Європі. Так просто пішки її не обійдеш.
Поважати є що.

Як видно з карти Андорри, її територія складається з трьох долин, що з'єднуються в літеру "Y" (за розташуванням річок між горами).

Якщо вже говорити про статистичні показники, то найважливіше для Андорри - це те, що її населення має найбільшу у світі тривалість життя - у середньому 83,5 роки. Що не дивно, з огляду на гірську "прописку", відсутність стресів, розміреність та високу якість життя.
І безробіття, що цікаво, до глобальної кризи 2008 р. не було зафіксоване як таке.

* * *
Валютою Андорри раніше були іспанська песета і французький франк (ходили паралельно), але із запровадженням євро Андорра перейшла на єдину євровалюту. Причому перейшла у волюнтаристському порядку. Андорра - єдина із так званих "карликових" держав, що використовує євро як свою грошову одиницю без офіційної домовленості з Європейським Союзом.

Уряд Андорри вважає, що наразі немає потреби ставати членом Євросоюзу.
При цьому країна не входить і до Шенгенської зони (а тому, як ми вже писали, для її відвідання потрібна шенгенська мультивіза). Зате входить у сякий-такий митний союз із ЄС.

Схоже на те, що фіксація нинішнього - "напівізольованого" - становища на міжнародній арені цілком влаштовує загублену в Піренеях Андорру. Адже країна з населенням 70 тисяч осіб примудряється приймати за рік до 9 мільйонів туристів - переважно завдяки гірськолижним курортам.
Не маючи ресурсів для достатнього промислового і с/виробництва, саме завдяки розвитку туристичної галузі Андорра досягла самостійного розквіту. Ще один респект.

* * *
Ще трохи історії.
У 1419 р. була створена "Рада землі" (Consell de la Terra) - фактично парламент Андорри, який згодом став повноцінним парламентом - Генеральною радою (Consell General).
І лише в 1866 р. так звана "нова реформа" змінила чинну доти феодальну систему правління в Андоррі.

Перша партія в Андоррі виникла лише 1976 р.
Прем'єр-міністр з'явився на чолі уряду з 1981 р.
Законодавча і виконавча гілки влади розділилися 1982 р.

* * *
А ось ще один важливий, хоч і комічний елемент андоррської історії.
У 1934 р. сюди приїхав авантюрист Борис Скосирєв - білорусько-російський емігрант, уродженець Вільна - і самотужки влаштував успішний державний переворот зі зміною системи влади в межах цілої країни. Хай зміна була й короткочасна :)

Boris Skosyreff.

Після 1917 р. Скосирєв перебував у Великій Британії і, за його словами, виконував ряд секретних доручень британського уряду. У 1925 р. як особа без громадянства виїхав у Нідерланди і (за його твердженнями) отримав від королеви титул графа Оранського. У 1932 р. був висланий із Балеарських островів і привіявся в Андорру, щоб одразу стати королем (справді, чого то розмінюватися на дрібниці).
Щось типу якби метикуватий городянин приїхав у глухе село з наміром стати головою сільради.

Скосирєв надумав використати складність внутрішньої обстановки - збереження феодальних пережитків, відрізаність від зовнішнього світу, своєрідний юридичиний статус князівства-співволодіння, а також відгомін безпорядків 1933 р., що спалахнули як опір порушенню виборчих прав і обернулися військовим втручанням Франції.
Спочатку росіянин представив довірливому ~~сільському~~ андоррському парламенту план реформ задля перетворення Андорри в зону зі сприятливим податковим режимом (за прикладом інших малих держав Європи). Однак цей проект не був підтриманий. А 7 липня 1934 р. звернувся до Генеральної ради, без зайвої скромності запропонувавши себе як короля Андорри.

Скосирєв аргументував зміну державного устрою тим, що до президентів Франції нібито ніколи не переходило королівське право суверенітету над Андоррою, а він, Борис, буцімто виконує саме функцію регента французького короля.
По-суті, все було законно. Борис Скосирєв, який мав 38 років, був прогресивним монархом. Він написав конституцію Андорри і надрукував її в місцевому інформаційному віснику, а також поширив у вигляді листівок. Конституція була геніально короткою - всього 17 пунктів. Її суть зводилася до захисту прав корінного населення, турботу про яке бере на себе монарх. 8 липня Генеральна рада затвердила реформи Скосирєва і визнала його королем незалежної Андорри Борисом І.

Протягом кількох днів Борис І за підтримки андоррців підписує укази ліберальної спрямованості. Ну й заодно оголошує війну єпископу Уржельському (хоча власної армії в Андорри не було ні тоді, немає й зараз).
Закінчилося все через тиждень (чи то 14, чи 20 липня) як в анекдоті - "а потім прийшов лісник і всіх вигнав". Єпископ Уржельський викликав жандармерію, й іспанські цивільні гвардійці взяли короля під білі руки, вивезли з гір і посадили під арешт у Барселоні. Там трохи потримали в ув'язненні, судили, але судили гуманно і вислали кудись у Португалію. Надалі сліди авантюриста губляться, а дані про подальшу долю рiзнi.

Сміх сміхом, а монархія авантюриста Бориса Скосирєва хоч і була короткочасним епізодом, але саме цей прояв нестабільності обернувся певною лібералізацією політичної та економічної системи і довгоочікуваним відкриттям Андорри світові, тобто досягненням тих цілей, які Борис І і декларував.

* * *
І ще курйоз.
Під час І Світової війни Андорра проголосила війну Німеччині, проте фактично не брала участь у бойових діях. Вона залишалася в офіційному статусі сторони, що перебуває у стані війни (І Світової !), аж до 1957 р., - оскільки Андорру просто забули внести до Версальського мирного договору 1919 р.

Ну й заодно про інші війни.
У 1936-1940 рр. французький військовий загін дислокувався в Андоррі, щоб попередити вплив іспанської громадянської війни та Іспанії Франко.

Під час ІІ Світової війни Андорра залишалася нейтральною і була важливим маршрутом контрабанди з Іспанії до Франції. Рух Опору використовував Андорру як переправу збитих льотчиків з Франції до Іспанії, яка не брала участі у війні.

* * *
Нам часто щастить приїжджати кудись у дні, коли відбувається щось цікаве :) Цього разу - 3 квітня - в Андоррі були загальні вибори.

Плакат, що кличе на вибори.

Попереднiй парламент довелося розпустити - із залученням сюзеренів із Франції та Іспанії - після двох років безпорадності.
Річ у тім, що влада й опозиція розділили мандати порівну (14 на 14), і Генеральна рада була паралізована - не могла приймати жодних важливих рішень, зокрема й бюджет країни.
От де чесна політика: правляча Соцiал-демократична партiя не могла залучити на свій бік нікого з опозиційної частини, яку складали центристсько-ліберальна "Реформістська коаліція" (11 мандатів) і центристська партія "Андорра за зміни" (3 мандати).

І ось на дострокових виборах соціал-демократи зазнали приголомшливої поразки - лише 6 місць.
Розгромну перемогу здобула партія Демократи за Андорру - 20 мандатів. Це найбільший успіх однієї з політичних сил на виборах за нових демократичних часів.
Ще 2 мандати здобув консервативний Лауредiанський союз, базований в одному з регіонів, що теж підтримує "Демократів за Андорру".

Виборча реклама опозиції (вільно висіла по столиці і в день голосування).

Опозиція критикувала владу за те, що після початку світової фінансової кризи, яка болюче вдарила по Іспанії (а на Іспанію припадає 80% андоррської торгівлі), в Андоррі з'явилося помітне безробіття - аж 4 тисячі осіб.
Соціал-демократи при владі пропонували скасувати закон про банківську таємницю - опозиція була проти.
А головна розбіжність стосувалася пропозиції СДП запровадити податок на прибуток - фактично загальний, тобто з усіх громадян, хто має більше 40 000 євро на рік (при тому що мінімальний розмір оплати праці в Андоррі - 39 600 євро - більше 3 тисяч євро на місяць, неслабо так). Опозиція висловлювалася проти цього і перемогла.Прем'єр-міністром став лідер "Демократів..." Антоні Марті.

"Ara Futur" - гасло "за майбутнє", взяте на озброєння тоді ще владними соціал-демократами.

У центрі уваги - тоді ще чинний прем'єр Жауме Бартумеу.

Центристи з партії "Андорра за зміни" у зовнішній рекламі креативили більше за інших,

але в парламенті залишитися не змогли.

У країні з населенням понад 70 тисяч - лише 21 852 зареєстровані виборці.
Голосують за двома списками - національним і регіональним (таких є сім, за кількістю "парафій").
Явка на виборах становила більше 74%.
За виборами по-чесному стежила ОБСЄ, яка прозвітувала про свою всебічну роботу в Андоррі в офiцiйному звiтi.

* * *
Як уже писалося вище, у парламенті - Генеральній раді - Андорри 28 депутатів.
Засідає Генрада у старовинній невеличкій кам'яниці, збудованій 1580 р., яку називають Casa de la Vall - "Дім Долини".
Типовий будинок старої каталонської шляхти. Відкритий для загального доступу також як музей.

Так виглядає парламент Андорри - Дім Долини.

Зі зворотного боку.

Поруч - трохи більший, сучасний, будинок постійних комісій брудно-зеленого кольору.
Перед ним - майданчик, де діти катаються на скейтах.
Майданчик упирається в скелю, а зі скелі прокладені сходи на "нижню терасу" міста Андорра-ла-Велья, яке тулиться до гірських схилів.

Вид на гори в бік Іспанії з оглядового майданчика біля парламенту Андорри.

Гордо майорить біля Генеральної ради прапор вільного незалежного Князівства Андорра.

А навпроти, за якихось 40 метрів, - житловий будинок із білизною, вивішеною з вікон.

Ми жартуємо, що це депутатський гуртожиток :)

Біля комісій Генради - отакий пам'ятник на честь співкнязів Франсуа Міттерана

із єпископом Жоаном Марті Аланісом.

Андоррці шанують спiввкнязiв, а перевагу віддають все ж єпископам Уржельським,

а не президентам Франції.

Ось пам'ятник співкнязю-єпископу Жоану Бенллох-і-Віво (1907-1919), що стоїть біля головної столичної церкви Sant Esteve, - це метрів за сімдесят від парламенту.

І ще один бюст неподалік - співкнязю-єпископу Жусті Житард-і-Вільярдебо (19201-1940).

* * *
А ось із поштою у нібито самодостатньої Андорри - непорядок. Власної немає. Тож доводиться користуватися послугами аж двох "сюзеренівських" поштових відомств - іспанського і французького.
"Correos y Telégrafos" та "La Poste" діють поряд.
Ось іспанська пошта в Андоррі:

Зате "Телеком" в Андоррі власний, і мобільний оператор, і роумінг, відповідно, теж.

* * *
Чому в Андоррі право голосу мають менше третини мешканців?
Бо далеко не всі, хто тут живе, є місцевими громадянами. За деякими даними, аж 84% - громадяни інших країн із ВНЖ або ПМЖ.

Стати громадянином Андорри дуже складно. Для цього треба жити тут 20 років, причому останні десять - безперервно.
ПМЖ здобути теж непросто, і ВНЖ із правом роботи - складнувато, бо уряд вживає протекціоністських заходів щодо захисту місцевої економіки.

А ось отримати тут вид на проживання (ВНЖ) без права роботи - вважай, найпростіше в Західній Європі.
Крім красот, спокою і права без віз їздити в Іспанію та Францію, власник ВНЖ в Андоррі матиме низькі ціни, сприятливий податковий режим (для індивідуальних рахунків), конфіденційність банківських рахунків.
Але про казково низькі андоррські ціни буде наш наступний пост.

Щоб отримати ВНЖ в Андоррі, слід мати на рахунку 30 000 євро на головного заявника + 7 000 Є на кожного наступного члена родини + купити або орендувати в Андоррі житло (воно там не вельми дороге). Також не можна мати судимості й важкої невиліковної хвороби.
Щоб продовжити ВНЖ на наступний рік, потрібно прожити в Андоррі принаймні 184 дні попереднього року.

Загалом привабливо, але до моря 250 км... Тож - на любителя :)

Іммігрантів в Андоррі багато, і їм навіть встановлено отакий пам'ятник у стилі кубізму на Народній площі:

А поки після нашого піару народ не ломонувся жити в Андорру, склад населення там такий:
андоррці (каталонці) - 33%
іспанці - 23%
португальці - 21%
французи - 17%
інші - 6%
(даннi 1998 р)